| Реалізація мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної лінії навчання української мови |
| Українські реферати - Українська мова |
| Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи) |
| 05.08.2010 01:53 |
|
Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат) Реалізація мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної лінії навчання української мови
Курсова робота з української мови
(Скорочений текст роботи для ознайомлення) Шкільна освіта в Україні сьогодні розвивається й оновлюється. Цей процес зумовлений змінами в суспільно-політичному житті і засвідчений Актом проголошення незалежності, Конституцією України, Законом про освіту, Національною доктриною розвитку освіти в Україні XXI століття, концепцією мовної освіти. Будівництво самостійної держави і надання українській мові статусу державної потребують нових підходів до навчання рідної мови. Зруйнування національної школи, системи виховання, виробленої нашим народом упродовж століть, асиміляція української культури внаслідок русифікаторської політики призвели до втрати рідної мови цілими поколіннями українців. Тому одним з напрямів гуманізації освіти в Україні є визнання людини як особистості і найвищої цінності суспільства. У формуванні такої особистості важливу роль відіграє рідна мова. Рідною вважається мова своєї нації, мова предків, що пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхнім духовним надбанням. Звичайно діти засвоюють рідну мову в сім'ї від своїх батьків. Однак специфічні умови, в яких тривалий час жив наш народ, і ті чинники, що породили національний нігілізм, байдужість до мови і культури свого народу, спричинили ситуацію, коли значна частина українців не знає рідної мови або володіє нею недосконало, а в багатьох українських сім'ях користуються російською мовою. Українська мова є мовою українського народу, отже, тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. Історія розпорядилася так, що чимало українців як на Україні, так і за її межами не мали можливості оволодіти рідною мовою, хоч духовний зв'язок зі своєю нацією зберігали. Щоб уникнути повної денаціоналізації, ці люди передусім мають оволодіти рідною мовою як найголовнішим засобом зв'язку зі своїм народом, його культурою, звичаями, традиціями, мистецтвом, літературою. Важливу роль у цьому процесі має відіграти українська національна школа, науково обґрунтована концепція якої розроблена й упроваджується в життя. Українська національна школа, на думку М. Стельмаховича - це навчально-виховний заклад з українською мовою навчання, діяльність якого ґрунтується на широкому використанні культурних здобутків та історичних традицій українського народу й орієнтується на перспективу розвитку його духовного та інтелектуального потенціалу. Навчання рідної мови має бути спрямоване на формування мовної особистості людини, що є носієм мови, володіє лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок і дбає про красу й розвиток мови. Засвоюючи мову, діти повинні пам'ятати, "що рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник - це те, що нація знає про світ, а граматика - це те, як вона про цей світ говорить." Основа формування мовної особистості - розвиток індивідуальних якостей мовотворчості, забезпечення вільного самовираження особистості, виховання патріота України. Ставлення до рідної мови, народу, країни є яскравим свідченням національної свідомості і рівня культури, цивілізованості людини. Тому в школах повинен панувати культ рідної мови як вияв патріотизму і віри в своє майбутнє. У процесі вивчення мови учні набувають знань про саму мову, її граматичну структуру і словниковий склад, історію і закони її розвитку; складають уявлення про роль мови в ментальності українського народу, в його суспільному житті, у розвитку інтелекту людини тощо. Реалізація мови в мовленні здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності як сукупності "психофізичних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі", тобто мовленнєва компетенція. Мовленнєва діяльність ґрунтується на психічній діяльності людини і залежить від її інтелектуального та емоційного розвитку. Мовленнєва діяльність залежить від мовних знань. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесії навчання мови на комунікативній (мовленнєвій) основі, що включає слухання, говоріння, читання і письмо. Наслідком мовленнєвої діяльності є текст (висловлювання). Як уважають С. Єрмоленко і Л. Мацько, мовленнєва діяльність має бути покладена в основу вивчення мови. Спираючись на знання мови, школярі розвивають навички вживання мови для мислення і спілкування. Цей процес тісно пов'язаний із засвоєнням норм літературної мови. Сучасна методика велику увагу приділяє формуванню навичок усного і писемного мовлення, що ґрунтується на засвоєнні літературної норми. Під мовною нормою слід розуміти "історично сформований, системно зумовлений, соціальної стимульований засіб спілкування, що володіє відтворюваністю і здатністю функціонування". Темою курсової роботи обрано питання: «Реалізація мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної лінії змісту навчання під час вивчення фонетики і орфоепії в 5 класі». Мета курсової роботи: розглянути шляхи реалізації мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної лінії змісту навчання під час вивчення фонетики і орфоепії в 5 класі. Об’єкт курсової роботи: фонетика і орфоепія як розділ української мови. Предмет курсової роботи: Реалізація мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної лінії змісту навчання української мови. Завдання курсової роботи: 1. Опрацювати наукову та методичну літературу з поставленого питання; 2. Розглянути психологічні та педагогічні основи навчання української мови; 3. Визначити вимоги програми з досліджуваного питання; 4. Розглянути методичну літературу з питання курсової роботи; 5. Провести експериментальне дослідження. Методи дослідження: робота з літературними джерелами, опрацювання методичної літератури, аналіз, спостереження. Оновлення змісту освіти є визначальним складником реформування освіти в Україні і передбачає приведення його у відповідність до сучасних потреб суспільства. Одним із стратегічних завдань реформування змісту мовної освіти є розробка державних стандартів і відповідне вироблення системи та обсягу знань про мову і мовлення, мовних і мовленнєвих умінь та навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу, переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його компетентностей. Сьогодні в світовій освітній практиці провідними є комунікативно-діяльнісний, особистісно орієнтований і компетентнісний підходи. Реалізуючись у навчальних програмах та відіграючи роль у формуванні освітнього простору, компетентнісний підхід змінює також уявлення вчителів про оцінювання (6, 63). Важливим стає не наявність в індивіда внутрішньої організації знань, особистих якостей і здібностей, а здатність застосовувати компетентності в житті і навчанні. На основі змісту освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту базової і повної середньої освіти розроблено нову чинну програму з української (рідної) мови для 5-12 класів (2005 р.) із урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти та результатів сучасних вітчизняних і зарубіжних психолога-педагогічних та методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи. Відзначимо, що в програмі враховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, відповідно до яких вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту. По-друге, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний і виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної, творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства. Зазначимо, що зміст освіти як педагогічно адаптований соціальний досвід розглядається в аспекті соціального досвіду. Саме в цьому разі він має бути подібним за структурою (звичайно, не за обсягом) до соціального досвіду і містити такі компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у вигляді її результатів — знань; досвід здійснення відомих способів діяльності — у вигляді умінь і навичок діяти за зразком; досвід творчої діяльності — у формі вміння приймати ефективні рішення в проблемних ситуаціях; досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу — у формі особистісних орієнтацій. Отже, добір навчального змісту нової програми з рідної мови, зокрема для 5 класу, здійснювався на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів. Як відомо, підхід означає загальну вихідну концептуальну позицію. Так, комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів — аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння й письма. Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробка вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання. У нинішніх умовах основної і старшої школи домінуючою стає особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку. За цього підходу визначальними стають групова робота, учнівські диспути, рольові ігри, керовані дослідження, розігрування діалогів, ведення бесіди, розвиток уяви, творчих здібностей, самооцінка, використання освітніх можливостей позакласних заходів з мови тощо. Метою навчання української мови в основній школі є формування комунікативної компетенції, що базується на засвоєних мовних нормах, які забезпечують оволодіння основами літературної форми української мови, а також на мовленнєвих знаннях і вдосконалених уміннях у чотирьох видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письма), загальноприйнятих соціально-культурних цінностях, традиціях, уміннях і навичках свого народу,, що забезпечують успішну соціалізацію особистості. Освітній зміст предмета в новій програмі структуровано на чотири взаємопов'язані змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (або стратегічну). Зазначимо, що комунікативно-діяльнісний підхід, який покладено в основу навчання рідної мови, передбачає пріоритетним розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення. Тому зміст програмового матеріалу з рідної мови у кожному класі розпочинається мовленнєвою змістовою лінією. Реалізація мовленнєвої мети навчання передбачає не лише знання мовних засобів, необхідних і достатніх для спілкування, а й автоматизоване їх використання в актах комунікації. У зв'язку з цим важливе значення для методики має розмежування одиниць мови та мовлення, без чого неможливо побудувати ефективний процес оволодіння мовленням. Адже подальша конкретизація мети навчання рідної мови спирається на дихотомію мова, мовлення, згідно з якою між ними існує нерозривний зв'язок: мовлення неможливе без мови, а мова реалізується лише у мовленні. У змісті навчання мови (насамперед у відбір навчального матеріалу як відповіді на запитання «Чого вчити?») найвагомішим є внесок суміжної з методикою науки психолінгвістики. Видатні представники цієї науки (С. Виготський, О. Леонтьєв, В. Рядова, Ю. Пасов та ін.) розробили теорію мовленнєвої діяльності, яка розглядається ними як один із багатьох видів людської діяльності і визначається як «активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою» (5, 133). Адже у людини є притаманна лише їй специфічна потреба у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації (комунікативно-пізнавальна потреба). Зупинимося на тому, як же співвідносяться між собою такі поняття, як мова і мовлення. Мова — це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки і передачі Інформації від покоління до покоління. Мовлення — це застосування мови у процесі спілкування. Мова як система — виключно суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов'язує кожного, хто нею користується, підпорядковуватися її законам, а мовлення — індивідуальне, динамічне, ситуативне. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації (7, 59—60). Мовленнєва діяльність людини включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації. Розрізняють чотири основних види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письмо). У процесі говоріння та письма (продуктивна мовленнєва діяльність) людина висловлює свої думки, а при аудіюванні та читанні (рецептивна мовленнєва діяльність) вона одержує мовленнєву інформацію, сприймає і розуміє думки інших людей. Зазначимо, що в аудіювання і читання матеріальною основою є звукова система мови, а в говоріння і письма — графічна. Таким чином, Державний стандарт мовної освіти і відповідно нові чинні програми з української мови для початкової, основної і старшої школи розглядають мову і мовлення у тісному взаємозв'язку, як внутрішні засоби та способи реалізації мовленнєвої діяльності людини. Ці терміни використовуються у методиці навчання не тільки української, а інших мов (російської та інших етнічних меншин, іноземних). На превеличезний жаль, нині, коли розпочалося навчання в 5 класі за новою Програмою і підручниками, авторами нового підручника рідної мови, який посів друге місце у Всеукраїнському конкурсі, відкидається термін мовлення, у виступах перед учителями безпідставно заперечується доцільність його використання в навчанні школярів рідної мови, що викликає обурення як серед науковців, викладачів ВНЗ, методистів так і вчителів-словесників. У підручнику цей термін замінено на: терміни «розмова», «мовна діяльність», «мовні стилі» і т.п. Є всі підстави вважати, що такий «авторський» підхід до використання усталеної в методиці навчання мови термінології спричинює висновок про невідповідність поданої в новому підручнику термінології Державному стандарту з мовної освіти і чинній програмі з української мови і веде до нерозрізнення вчителями української мови таких понять, як мовні вміння і мовленнєві вміння, мовна компетенція і мовленнєва компетенція, мовленнєвий розвиток, збагачення мовлення тощо. Отже, призначення мовленнєвої змістової лінії чинної програми з рідної (української) мови для 5-го класу полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення в учнів умінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності — аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Реалізація її змісту здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним. На спеціальні уроки з розвитку мовлення програмою відведено 28 год. На цих уроках п'ятикласники знайомляться з відомостями про мовлення (загальне уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності — аудіювання, читання, говоріння, письмо; мета спілкування і адресат мовлення; мовлення монологічне і діалогічне, усне й писемне; основні правила спілкування; тема й основна думка висловлювання; тема і мікротема; вимоги до мовлення). Значна увага приділяється навчанню усного і писемного, монологічного і діалогічного мовлення, сприймання почутого і прочитаного. Серед видів робіт, передбачених новою програмою в п'ятому класі, виділяються перекази і твори, а також такі жанри мовлення, як оповідання, відгук, замітка, лист. Кожен поданий у програмі мовленнєвий твір (текст, висловлення) виступає як предмет навчання (тобто те, чого слід навчати спеціально), і як засіб, за допомогою якого формуються і розвиваються комунікативні вміння. Саме тому великого значення набуває усвідомлення вчителями змісту роботи з розвитку мовлення, її послідовності, оптимальний відбір методів і засобів навчання. Створення умов для формування національно свідомої духовно багатої мовної особистості є одним із важливих завдань навчання української мови учнів загальноосвітніх шкіл. Це завдання реалізується через соціокультурну змістовну лінію , яка сприяє становленню в учнів уявлення про світ, природу, суспільство, ознайомленню їх з основним культурним набутком рідного народу і людства, розвиткові духовної сфери особистості...
ОСОБЛИВОСТІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВОЇ, МОВНОЇ, СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ТА ДІЯЛЬНІСНОЇ ЛІНІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИЕкспериментальне дослідженняКонстатуючий експериментПісля ретельного теоретичного дослідження ми приступили до практичної апробації отриманих знань. Формуючий експериментПід час вивчення фонетики - вчення про звуки і звукову систему мови учні оперують одиницями трьох систем: фонетичною, фонологічною і графічною. Наслідки проведеного експериментуВ результаті відповіді учнів на завдання 5 розділу проведеного уроку, визначили набуті знання учнів.
Tags: |