Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).
Відпустка. Щорічні відпустки
ЗМІСТ
Вступ 1. Порядок і умови надання щорічних видів відпусток 2. Відкликання з відпустки Практична частина Висновки Список використаної літератури
Ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР зі змінами і доповненнями встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: • основна; • додаткові (за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, інші, передбачені законодавством); 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) соціальні відпустки: • відпустка по вагітності і пологах, • відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, • додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективними договорами, угодами і трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік (ч. 1 ст. 6 Закону про відпустки). Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються (ст. 781 КЗпП).
1. Порядок і умови надання щорічних видів відпусток
Згідно з ст. 79 КЗпП щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на певному підприємстві, в установі, організації.
Таблиця 1. Види і тривалість щорічних відпусток
Щорічні відпустки. Згідно з ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та довідкові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (табл. 1). Відповідно до ст. 75 КЗпП щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Згідно з ст. 76 КЗпП щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюється нормативно-правовими актами України. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повністю. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи може бути надано працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну (ч. 5 ст. 79 КЗпП у редакції Закону України від 6 лютого 2003 р. № 490-ІV). Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
2. Відкликання з відпустки
Згідно з ч. 8 ст. 79 КЗпП відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог ч. 6 ст. 79 КЗпП (йдеться про поділ щорічної відпустки на частини) та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки (ч. 8 ст. 79 КЗпП). Згідно з ст. 80 КЗпП щорічну відпустку на вимогу працівника має бути перенесено на інший період у разі: • порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (ч. 5 ст. 75 КЗпП); • несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч. З ст. 115 КЗпП). Щорічну відпустку також переносять на інший період або продовжують у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати; 3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесено на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, якщо надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частину відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використано в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону України "Про відпустки". Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також неподання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. Згідно з ст. 81 КЗпП за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення. Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (ч. 2 ст. 81 КЗпП в редакції Закону України від 6 лютого 2003 р. № 490-ІV). Стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку, обчислюють згідно зі ст. 82 КЗпП. До нього зараховують: 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка (п. 1 ч. 1 ст. 82 КЗпП в редакції Закону України від 6 лютого 2003 р. № 490-ІV); 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним, згідно із законодавством, зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст.ст. 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (в ст. 25 Закону України "Про відпустки" йдеться про відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові в обов'язковому порядку); 5) час навчання з відривом від виробництва, тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; 6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників; 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством. До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (ст. 76 КЗпП) зараховують: • час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників певного виробництва, цеху, професії або посади; • час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; • час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів. На практиці бувають випадки, коли працівник впродовж кількох років не був у щорічній відпустці. Відпустку йому не надали, мотивуючи виробничою потребою. Надання щорічних є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Адміністрація зобов'язана надати працівникові невикористані відпустки за попередні роки. Це передбачено ст. 45 Конституції України і ст. 2 Закону України „Про відпустки" До речі, ч. 4 ст. 2 Закону „Про відпустки" забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. Якщо працівник, який декілька років не був у щорічній відпустці продовжує працювати на цьому підприємстві, невикористані відпустки повинні надаватися йому в натурі. Якщо ж він звільняється, то йому повинні виплатити грошову компенсацію за всі дні не використаних ним щорічних відпусток. Про це йдеться у ст. 83 КЗпП. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічних відпусток, за його бажанням, має бути перераховано на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник. За бажанням працівника частину щорічної відпустки замінюють грошовою компенсацією, причому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше, ніж 24 календарних дні. Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. У випадках, передбачених ст. 25 Закону України "Про відпустки", працівникові за його бажанням в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може бути надано відпустку без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим органом, але не більше 15 календарних днів на рік, соціальну відпустку або відпустку у зв'язку з навчанням. Зазначена у ч. 1 ст. 1821 КЗпП відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 75 і 76 КЗпП, а також понад щорічні відпустки встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 КЗпП. За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Задача 1
При укладенні колективного договору профком РСУ-5 наполягав, щоб він містив зобов’язання власника щодо вдосконалення форм оплати праці й поліпшення умов працівників, лише членів профспілки. Адміністрація РСУ-5 не погодилась із думкою профкому. А як вирішені ці питання у законі?
Згідно зі ст. 36 Конституції України працівникам гарантоване право об'єднуватися у професійні спілки. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною. Відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. № 1045-ХІУ професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація. Трудові правовідносини, суб'єкти трудового права, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Виборні органи профспілкових організацій на підприємствах, в установах, організаціях згідно ст. 247 КЗпП та Закону № 1045-ХІV наділені такими повноваженнями: 1) укладати та контролювати виконання колективного договору, звітувати про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертатися з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору; 2) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішувати питання: — запровадження, перегляду та змін норм праці; — оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат; — робочого часу і часу відпочинку, погодження графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо; — соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників; 3) брати участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг; розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації; 4) представляти інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню; 5) приймати рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори; 6) надавати згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом; 7) брати участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці; 8) здійснювати громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагати усунення виявлених недоліків; 9) здійснювати контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей; 10) здійснювати контроль за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором; 11) представляти інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей; 12) визначати разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово-побутовим обслуговуванням працівників; 13) представляти інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства.
Задача 2
Старший майстер Єфименко А.В. працював у ВТК вісім років і був звільнений з роботи за прогул (за відсутність на роботі протягом робочого дня у зв’язку з придбанням магнітофона). Не погоджуючись із звільненням, Єфименко А.В. звернувся до суду з проханням поновити його на роботі, оскільки це перший прогул за весь час роботи, і що він звільнений без попередньої згоди профкому. Обґрунтуйте відповідь, пославшись на необхідні норми права.
Працівника може бути звільнено за прогул без поважних причин. Прогул — відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з перебуванням у медвитверезнику, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, щорічної відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням по закінченні вищого чи середнього спеціального учбового закладу) (п. 4 ст. 40 КЗпП). Власник або уповноважений ним орган має право (але не зобов'язаний) звільнити працівника з підстави тривалої тимчасової непрацездатності, якщо він хворіє понад чотирьох місяців поспіль і продовжує хворіти на момент звільнення. Хвороба працівника має бути безперервною, підсумовування окремих її періодів і встановлення в сумі періоду більше чотирьох місяців не допускається (п. 5 ст. 40 КЗпП). Із загального правила для окремих категорій працівників встановлено винятки. Наприклад, особи, які хворіють на туберкульоз, можуть бути звільнені за п. 5 ст. 40 КЗпП, якщо вони хворіють понад 12 місяців поспіль. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. У разі поновлення звільненого працівника на попередній роботі прийнятий на його місце працівник може бути звільнений за цією ж самою підставою (п. 6 ст. 40 КЗпП). Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу з виплатою вихідної допомоги (ст. 44 КЗпП).
ВИСНОВКИ
Згідно з ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та довідкові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до ст. 75 КЗпП щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Згідно з ст. 76 КЗпП щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюється нормативно-правовими актами України. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються. Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також неподання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141 2. Кодекс законів про працю України, Київ: Видавничий дім «ІнЮре», 2002 3. Закон України “Про відпустки” 4. Карлиць кий С.М. Трудове право України: Навчальний посібник, Київ: Прецендент, 2004; 212с. 5. Прокопенко В.І. Трудове право, Київ, 2003