Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Шлюб. Укладання шлюбу. Розірвання шлюбу

ЗМІСТ

Вступ
1. Шлюб і умови його укладання
2. Державна реєстрація шлюбу
3. Недійсність шлюбу
4. Особисті немайнові права і обов’язки подружжя
5. Право власності подружжя
6. Права і обов’язки подружжя зі взаємного утримання
7. Шлюбний договір
8. Припинення шлюбу
9. Особисті немайнові права і обов’язки батьків
10. Майнові права і обов’язки батьків і дітей
11. Позбавлення батьківських прав
12. Усиновлення
13. Опіка і піклування щодо дітей
Висновки
Список використаної літератури

«СКАЧАТИ_РОБОТУ»

1. Шлюб і умови його укладання

Шлюб — це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки і чоловіка однією сім'єю не створює шлюбу і не породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладання шлюбу не заборонений, але він не має юридичної чинності.
Умови укладення шлюбу:
1) взаємна згода осіб, що одружуються;
2) досягнення особами, що одружуються, шлюбного віку. Він складає 18 років для чоловіків, 17 років — для жінок. За заявою особи, що досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде вирішено, що це відповідає її інтересам.
Навіть за наявності зазначених умов шлюб не може бути укладений, якщо є до того юридичні перешкоди:
1) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі. Законодавство України виходить із принципу одношлюбності, тобто чоловік і жінка можуть перебувати тільки в одному шлюбі;
2) родинні відносини. Не допускається шлюб між прямими родичами (наприклад, між дідом і онукою), між повнорідними і неповнорідними (що мають спільну матір або спільного батька) братом і сестрою, двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею. За рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновителя й усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, ним усиновленими. Не можуть бути в шлюбі усиновитель і усиновлена ним дитина, за винятком випадку скасування усиновлення;
3) недієздатність одного з тих, хто одружується, встановлена в судовому порядку.

2. Державна реєстрація шлюбу

Законодавство України встановлює реєстраційний порядок укладання шлюбу. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою і чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави і суспільства.
Особи, що бажають одружитися, особисто подають заяву в державний орган реєстрації актів цивільного стану (ОРАЦС) за їхнім вибором. Працівники ОРАЦС зобов'язані ознайомити осіб, що подали заяву, з їхніми правами і обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу.
Особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають повідомити один одному відомості про стан свого здоров'я. Приховання важкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Подання заяви про реєстрацію шлюбу є заручинами. Вони не створюють обов'язку одружитися, однак спричиняють певні майнові обов'язки. Особа, що відмовилася одружитися, зобов'язана компенсувати іншій особі витрати, понесені у зв'язку з готуванням до реєстрації шлюбу і весілля.
Укладання шлюбу відбувається по закінченні місячного строку з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей строк може бути скорочений. Присутність нареченого і нареченої в момент реєстрації є обов'язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.
Особи, що одружуються, мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище, зватися дошлюбним прізвищем чи приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої.
Державна реєстрація шлюбу закріплюється свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

3. Недійсність шлюбу

Шлюб може бути визнаний недійсним, якщо він був укладений з порушенням шлюбно-сімейного законодавства. Рішення про недійсність шлюбу приймає відповідний ОРАЦС або суд.
ОРАЦС за заявою зацікавленої особи анулює шлюб, якщо він зареєстрований:
1) з особою, що одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
2) між родичами за прямою лінією чи між рідними братом і сестрою;
3) з недієздатною особою.
Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:
1) без вільної згоди чоловіка і жінки або без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Якщо на момент розгляду справи судом зазначені обставини зникли, то шлюб не може бути визнаний недійсним;
2) між усиновителем і усиновленою ним дитиною (у разі не скасованого усиновлення);
3) між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком і племінником, племінницею;
4) з особою, що приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і/чи їхніх нащадків;
5) з особою, що не досягла шлюбного віку, якій не було надано права на шлюб.
Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий одним з подружжя, батьками (опікуном, піклувальником), органом опіки і піклування, прокурором, особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу.
Визнання шлюбу недійсним означає, що права й обов'язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали. Але діти, що народилися в недійсному шлюбі, мають ті ж права й обов'язки, що і діти, народжені в дійсному шлюбі.

4. Особисті немайнові права і обов’язки подружжя

Шлюб спричиняє для подружжя рівні особисті немайнові права і обов'язки. Подружжя має право на:
1) материнство і батьківство. Небажання чи нездатність мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;
2) повагу своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань;
3) фізичний і духовний розвиток, одержання освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;
4) зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі ОРАЦС видає нове свідоцтво про реєстрацію шлюбу;
5) розподіл між собою обов'язків у родині та спільне рішення питань життя родини на підставі рівності;
6) вільний вибір місця проживання;
7) припинення шлюбних відносин.
Подружжя зобов'язане:
1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;
2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення сім'ї;
3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері — умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов'язків.

5. Право власності подружжя

Майно подружжя є матеріальною базою існування сім'ї. Сімейний кодекс України встановлює два режими власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка; спільна сумісна власність подружжя.
Особиста приватна власність чоловіка, дружини поширюється на:
1) майно, що належало йому, їй до шлюбу;
2) майно, отримане під час шлюбу в дарунок чи у спадщину;
3) майно, придбане за особисті його, її кошти;
4) речі індивідуального користування, навіть якщо вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;
6) кошти, отримані у відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;
7) страхові кошти;
8) плоди і доходи (дивіденди) від речей, що знаходяться в особистій приватній власності.
Право особистої приватної власності має здійснюватися подружжям з урахуванням інтересів сім'ї, у першу чергу дітей.
Майно, у тому числі кошти, здобуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Таким майном подружжя володіє, користується і розпоряджається на рівних правах. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності. І навпаки, незалежно від розірвання шлюбу подружжя має право на розподіл спільної сумісної власності. Частки подружжя у спільній власності є рівними, якщо інше не передбачено договором між ними.

6. Права і обов’язки подружжя зі взаємного утримання

Взаємне утримання подружжя — це обов'язок матеріально підтримувати один одного. Як правило, цей обов'язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов'язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо він чи вона в змозі надати матеріальну допомогу. Сімейний кодекс визначає категорії осіб, що мають право вимагати аліментів:
1) непрацездатні чоловік чи дружина;
2) чоловік чи дружина, чиї доходи (заробітна плата, пенсія й інші доходи) нижчі за прожитковий мінімум;
3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного або психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років);
4) чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років);
5) чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід.
Не має права на одержання аліментів чоловік або дружина, чия поведінка в шлюбі була негідною або він (вона) став непрацездатним у зв'язку зі скоєнням ним навмисного злочину. Право на одержання аліментів зберігається і за розведеними чоловіком і жінкою, якщо він або вона стали непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу.
Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін.
Право на одержання аліментів припиняється в разі відновлення працездатності одержувачем, а також у разі реєстрації ним повторного шлюбу.
Подружжя, у тому числі колишнє, має право укласти договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних з хворобою чи каліцтвом іншого з подружжя.

7. Шлюбний договір

Шлюбний договір — угода осіб, що вступають до шлюбу або перебувають у шлюбі, спрямована на врегулювання їхніх майнових відносин.
Шлюбний договір може бути укладений особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Сімейний кодекс містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору. Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов'язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей (правовий режим власності подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна і т. ін.). Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускається обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище. Шлюбний договір складається в письмовій формі й засвідчується нотаріально.
Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності в день його нотаріального посвідчення. Подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від договору. Ці рішення подружжя мають бути нотаріально посвідчені. За вимогою одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

8. Припинення шлюбу

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. За життя подружжя припинення шлюбу можливо тільки шляхом розлучення за заявою одного з подружжя чи за спільною заявою. Розірвання шлюбу здійснюється офіційним шляхом — в органах ОРАЦС або судом.
ОРАЦС розриває шлюб у таких випадках:
1) за спільною заявою подружжя, що не має дітей;
2) за заявою одного із подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менш ніж три роки.
Суд розриває шлюб у таких випадках:
1) за заявою подружжя, що має дітей. До заяви має бути доданий письмовий договір про те, з ким житимуть діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь інший із подружжя, що живе окремо;
2) за позовом одного із подружжя. Не може бути поданий позов про розлучення під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини (крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне посягання, що має ознаки злочину, проти іншого із подружжя або дитини або коли батьківство майбутньої дитини визнано іншою особою).
При розгляді справи про розлучення суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається лише в тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в ОРАЦС. При цьому видається свідоцтво про розірвання шлюбу.
Жінка і чоловік, шлюб між якими був розірваний, мають право подати в суд заяву про поновлення їхнього шлюбу, якщо ніхто з них не був після цього в повторному шлюбі.

9. Особисті немайнові права і обов’язки батьків

Взаємні права й обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від цих батьків. Цей юридичний факт засвідчується ОРАЦС і фіксується у свідоцтві про народження дитини.
Батьки мають рівні права і обов'язки щодо своїх дітей.
Батьки зобов'язані забрати дитину з пологового будинку чи іншої установи охорони здоров'я, визначити їй ім'я (по батькові та прізвище визначається по імені батька і прізвищу батьків або одного з батьків) і зареєструвати у відповідному ОРАЦС.
Батьки мають право на:
1) особисте виховання дитини, залучення до виховання дитини інших осіб, передачу її на виховання фізичним і юридичним особам, вибір форм і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;
2) безперешкодне спілкування з дітьми;
3) самозахист своєї дитини, звернення до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування за захистом прав своєї дитини як її законні представники;
4) визначення місця проживання дитини. За загальним правилом місцем проживання дитини є місце проживання її батьків. Але якщо батьки проживають окремо, то місце проживання дитини визначається за згодою між батьками. Якщо дитина досягла 10 років, то місце проживання визначається за згодою батьків і дитини; якщо дитина досягла 14 років, то місце проживання визначається нею самостійно;
5) відібрання дитини у будь-якої особи, що утримує її незаконно.
Батьки зобов'язані:
1) виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу і своєї Вітчизни;
2) піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;
3) забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
4) поважати дитину.
Батьки не мають права піддавати дитину експлуатації, фізичним покаранням і покаранням, що принижують гідність дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для юридичної відповідальності. Батьки можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав.

10. Майнові права і обов’язки батьків і дітей

Майнові права й обов'язки батьків і дітей пов'язані з власністю і матеріальним утриманням. Подібно майну подружжя майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки.
Права й обов'язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років), непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги.
Як правило, обов'язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов'язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стягуватися аліменти.
При визначенні розміру аліментів на дитину суд бере до уваги стан здоров'я і матеріальне становище дитини, стан здоров'я і матеріальне становище платника аліментів та інші суттєві обставини. Але в будь-якому разі розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж неоподатковуваний мінімум заробітної плати. Аліменти підлягають виплаті щомісяця. Крім того, батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини і т. ін.)
Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині права власності на нерухоме майно.
Повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах

11. Позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав — це захід юридичної відповідальності стосовно батьків, що не виконують обов'язків по вихованню дітей.
Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:
1) не забрали дитину з пологового будинку чи іншої установи здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли батьківської турботи стосовно дитини;
2) ухиляються від своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками чи наркоманами;
5) вдаються до експлуатації дитини, примушують її до жебрацтва і бродяжництва;
6) засуджені за скоєння умисного злочину проти дитини.
Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку. Ініціатором справи про позбавлення батьківських прав може бути один з батьків, опікун (піклувальник) дитини, орган опіки і піклування, навчальний заклад, прокурор, сама дитина, якщо вона досягла 14 років.
Позбавлення батьківських прав — одне із суттєвих обмежень особистих прав громадян. Тому така справа розглядається судом винятково за участю прокурора. Для запобігання порушенню прав дитини, ефективного захисту її інтересів справа про позбавлення батьківських прав розглядається також за участю представника органів опіки і піклування.
Якщо батьківських прав позбавляються обидва батьки, дитина передається на піклування органів опіки і піклування.
Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, що ґрунтуються на факті споріднення з дитиною, у тому числі — права вимагати від неї в майбутньому матеріальної допомоги. Разом з тим позбавлення батьківських прав не означає звільнення від батьківських обов'язків: особа, позбавлена батьківських прав, зобов'язана утримувати своїх дітей.
Допускається відновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дитини і якщо дитина не усиновлена. Відновлення в батьківських правах здійснюється в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

12. Усиновлення

Усиновлення — це прийняття усиновителем у свою родину особи на правах сина чи дочки, здійснене на підставі судового рішення.
Усиновленою може бути неповнолітня дитина, а у виняткових випадках — повнолітня особа, що не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування.
Усиновителем може бути повнолітня дієздатна особа, старша від усиновленої не менше ніж на 15 років (при усиновленні повнолітньої особи — на 18 років). Не має права бути усиновителем особа, позбавлена батьківських прав, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними речовинами, не має постійного місця проживання і постійного доходу.
Громадяни України, що бажають усиновити дитину, беруться на облік відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, а іноземні громадяни — Центром усиновлення дітей. Категорично заборонена посередницька і комерційна діяльність з усиновлення дітей.
Вимоги до усиновлення:
1) письмова, нотаріально засвідчена згода батьків дитини (вона не потрібна, якщо батьки дитини невідомі, визнані безвісно відсутніми, визнані недієздатними, позбавлені батьківських прав, не проживають з дитиною більш ніж шість місяців і не піклуються про неї);
2) згода дитини (вона не потрібна, якщо за віком чи станом здоров'я дитина не усвідомлює факту усиновлення або якщо дитина проживає в родині усиновителів і вважає їх своїми батьками);
3) письмова, нотаріально засвідчена згода чоловіка або дружини усиновителя;
4) письмова згода опікуна чи піклувальника дитини, а за відсутності такої згоди — згода органу опіки і піклування;
5) письмова згода установи охорони здоров'я або навчального закладу (якщо дитина там перебуває).
6) заява про усиновлення дитини, подана в суд.
Рішення про усиновлення дитини приймає суд. Усиновитель має право приховати факт усиновлення від усиновленої дитини і вимагати нерозголошення цієї інформації. Таємниця усиновлення охороняється законом.
Рішенням суду усиновлення може бути визнано недійсним, якщо воно було здійснено з порушенням встановлених законом вимог чи було фіктивним.
Рішенням суду усиновлення може бути скасоване, якщо: воно суперечить інтересам дитини; дитина страждає невиліковною хворобою, про яку усиновитель не знав під час усиновлення; між усиновителем і усиновленим склалися стосунки, що роблять неможливим спільне проживання.

13. Опіка і піклування щодо дітей

Для виховання неповнолітніх дітей, що залишилися з різних причин без батьківського піклування, для захисту їхніх прав і законних Інтересів встановлюються опіка і піклування.
Встановлення опіки і піклування здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом.
Опіка встановлюється над дітьми у віці до 14 років, піклування — над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років.
Опікуном (піклувальником) може бути тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікун (піклувальник) має право і зобов'язаний виховувати підопічних, піклуватися про них, захищати їхні права й інтереси. Обов'язки з опіки і піклування виконуються безоплатно.
Опікун, будучи законним представником підопічного, здійснює угоди від його імені та в його інтересах.
Піклувальник дає згоду на здійснення підопічним угод, які той за законом не має права здійснити самостійно.
Невиконання обов'язків опікуном (піклувальником), зловживання правами, залишення підопічних дітей без нагляду і турботи тягне юридичну відповідальність, аж до кримінальної.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002р.
2. Відомості Верховної Ради України, 2002, № 21-22, ст. 135
3. Основи правознавства України: Навчальний посібник, Харків: Одіссей, 2005; 366с.