М'язи. М’язова система людини
ЗМІСТ
Вступ
1. М’язи, їх будова та функції
2. Огляд м’язової системи людини
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Скелетні м’язи – це активна частина опорно-рухової системи, скорочення якої зумовлює переміщення частин тіла і всього тіла в просторі.
М’яз, як і всі інші органи, має складну будову.. до його складу входить кілька тканин. Основу скелетного м’яза становить посмугована м’язова тканина. В кожному м’язі розрізняють активну (м’язове черевце, або тіло) і пасивну (сухожилки) частини. Як правило, м’яз має два сухожилки, якими він прикріплений до кісток (місце прикріплення сухожилка до кістки позбавлене окістя і називається гористістю).
М’язове черевце складається з багатьох м’язових волокон, що утворюють пучки різних розмірів і забезпечують скорочення. В кожному пучку м’язові волокна зв’язані одне з одним волокнистою сполучною тканиною ту вигляді тонкої сітки. Пучки м’язових волокон сполучені між собою прошарками сполучної тканини. Весь м’яз зовні також вкритий сполучною тканиною.
Сухожилки м’яза побудовані з щільної сформованої сполучної тканини. Колагенові волокна сухожилків проникають у м’язове черевце і там навколо посмугованих м’язових волокон утворюють кілька шарів, які міцно сполучають черевце із сухожилком. Сукупність сполучної тканини утворює так званий м’який скелет м’яза.
1. М’язи, їх будова та функції
До м’яза, як і до інших органів, підходять нерви і кровоносні судини. В складі нервів проходять рухові (відцентрові, еферентні) і чутливі (доцентрові, аферентні) волокна. Нервові імпульси, що передаються по рухових нервових волокнах від мозку до м’яза, зумовлюють його скорочення. По чутливих нервових волокнах у мозок надходить інформація з м’язових рецепторів про стан м’яза. Як орган з інтенсивним обміном речовин, м’яз має добре кровопостачання, інтенсивність якого регулюється автономною (вегетативною) нервовою системою. Найчастіше один і той самий м’яз отримує кров, а з нею і поживні речовини з кількох артерій.
Скорочуючись, м’яз стає коротшим і товщам, при цьому він виконує певну механічну роботу. Величина виконуваної роботи залежить від сили його скорочення й довжини, на яку м’яз коротшає. Сила м’яза пропорційна кількості м’язових волокон, з яких він побудований, а точніше – площі поперечного перерізу всіх волокон м’яза. Практично, чим товщай м’яз, тим він сильніший. Довжина, на яку може зменшуватись (або висота, на яку м’яз підіймає вантаж),залежить від загальної довжини м’яза.
Скелетні м’язи, перекидаючись через суглоб, а іноді через два і більше суглобів, прикріплюються своїми кінцями до різних кісток. Вкорочення м’яза під час скорочення супроводжується зближенням його кінців і кісток, до яких прикріплений м’яз. При цьому кістки й суглоби, в яких здійснюється рух кістки, виконують функцію важелів.
У здійсненні кожного руху бере участь, як правило, кілька груп м’язів, причому м’язи однієї групи, наприклад, передні м’язи плеча, скорочуються, а м’язи протилежної групи (задні) в цей час розслабляються. Завдяки одночасному скороченню і розслабленню протилежних груп м’язів забезпечується плавність рухів. М’язи, що виконують одну й ту саму роботу – один і той самий рух у певному суглобі, називають синергістами, а м’язи, що діють у протилежних напрямках, - антагоністами. Наприклад, усі м’язи, які здійснюють згинання плечового суглоба, складатимуть групу синергістів цього руху, синергістами між собою будуть і м’язи, що зумовлюють розгинання цього суглоба. Однак ці дві групи м’язів – згиначі і розгиначі – одна відносно одної будуть антагоністами. Антагоністична дія м’язів – важливе пристосування в роботі рухового апарату. Під час кожного руху напружуються не лише м’язи, що його здійснюють, а й їхні антагоністи, протидіючи тязі і тим самим надаючи рухові точності й плавності.
Узгоджене чергування скорочення і розслаблення різних груп м’язів та координація всіх рухів здійснюється нервовою системою і мають рефлекторний характер. Якщо ми, наприклад, наступили на що-небудь гостре або доторкнулись до чогось гарячого, то руку чи ногу ми відсмикнемо ще до того, як виникне відчуття болю. Гаряче тіло або колючий предмет подразнюють рецептори шкіри. Збудження, що виникло в них, по доцентрових нервових волокнах передається в центральну нервову систему, де відбувається передавання збудження на відцентровий нейрон, і до м’яза надходить імпульс, який викликає його скорочення і відсмикування ноги чи руки. В той же час у м’язах-антагоністах виникає гальмування, і вони розслабляються. Інколи м’язи-згиначі і м’язи-розгиначі можуть одночасно перебувати в розслабленому (рука вільно провисає вздовж тіла) або скороченому (рука зафіксована зігнутою в ліктьовому суглобі) стані.
Часто м’язові рефлекси виникають у відповідь на подразнення рецепторів, що містяться в самих м’язах або сухожилках. Прикладом може бути колінний рефлекс. Складні дії нашого повсякденного життя, наприклад ходіння, здійснюються внаслідок узгодженої дії не окремого органа, а цілої групи органів опорно-рухового апарату, що зумовлено регулювальною функцією нервової системи.
Під час скорочення м’яз виконує роботу, яку можна виміряти. Для цього значення маси вантажу, який підіймає м’яз, множать на висоту його підняття. При збільшенні вантажу робота зростає, а потім, досягши певного рівня (максимуму для кожного окремого м’яза), поступово знижуватиметься. Якщо вантаж досить великий і м’яз не здатний його підняти, робота дорівнюватиме нулю. Якщо взяти середній для певного м’яза вантаж і підіймати його з різною частотою, то виявиться, що найбільша робота м’яза спостерігатиметься при середньому ритмі рухів.
Середні величини навантажень і темпу неоднакові у різних людей. Найбільші вони у людей, що займаються фізичною працею, і спортсменів. Кожна людина може, тренуючи м’язи, підняти межі цих величин і, отже, підвищити свою працездатність. Проте робота людини залежить не лише від вірного підбору навантаження і темпу. Велике значення має і стан нервової системи. Винятково велике значення має свідомість, яка пов’язана з головним мозком. Інтерес до виконуваної роботи, розуміння її значення, необхідності й важливості відчутно впливають на продуктивність праці.
Роботу м’язів поділяють на статичну й динамічну. Динамічна робота – це робота, що здійснюється м’язами під час їх переміщення (керування токарним верстатом, пиляння дров тощо); у цьому разі скорочення м’язів чергується з їх розслаблянням. Під час статистичної роботи (утримання вантажу, пози) м’язи перебувають у тривалому напруженні, однак не змінюють свого положення в просторі.
Тривала безперервна робота м’яза спричинює поступове зниження працездатності – втому. Зниження працездатності м’язів зумовлене двома основними причинами. Першою з них є те, що нервово-м’язове з’єднання, через яке збудження передається з нерва на м’яз, стомлюється значно раніше, ніж м’язові волокна. І.М. Сєченов установив, що відновлення працездатності стомлених м’язів відбувається швидше, якщо перейти з одного виду роботи на інший. Наприклад, стомлена рука відпочиває швидше, якщо працюють м’язи другої руки. Такий відпочинок І.М. Сєченов назвав активним, на відміну від простого спокою. Ці факти він розглядав як доказ того, що втома розвивається насамперед у нервових центрах.
Другою причиною втоми працюючого м’яза є нагромадження в ньому недоокисневих продуктів розщеплення (молочної кислоти) внаслідок нестачі кисню, а також виснаження в ній енергетичних запасів. Якщо м’яз тимчасово припиняє роботу і перебуває в стані спокою, то кров видаляє з нього продукти розщеплення і постачає йому поживні речовини. Втома зникає, м’яз відновлює працездатність.
2. Огляд м’язової системи людини
Форма розміри м’яза, а також напрямок його волокон залежать від виконуваної ним роботи. За формою розрізняють три основних види м’язів – довгі, короткі і широкі. Довгі м’язи розміщені переважно на кінцівках. Вони мають веретеноподібну форму. Деякі довгі м’язи починаються кількома голівками на різних кістках або в різних місцях однієї кістки, потім ці голівки з’єднуються і на другому кінці м’яза переходять у спільний сухожилок. Відповідно до кількості голівок такі м’язи називають двоголовими, триголовими і чотириголовими.
Короткі м’язи розміщені між окремими хребцями і ребрами: тут частково збереглося сегментарне розміщення м’язів.
Широкі м’язи розміщені переважно на тулубі і мають форму пластів різної товщини. Сухожилки таких м’язів являють собою широкі пластинки (апоневрози; м’язи живота).
М’язову систему людини поділяють на групи відповідно до частин тіла.
М’язи голови поділяють на дві групи – жувальні й мімічні.
Жувальні м’язи представлені чотирма парами сильних м’язів, спільним для яких є те, що вони починаються на кістках черепа, а закінчуються на різних ділянках нижньої щелепи (власне жувальні, скроневі тощо). Під час скорочення вони підіймають нижню щелепу і рухають її вперед, назад або в боки, що забезпечує перетирання їжі зубами.
Мімічні м’язи – це тонкі м’язові пучки, які одним своїм кінцем прикріплюються до кісток черепа, а другим вплітаються в шкіру, деякі вплітаються в шкіру обома кінцями (колові м’язи рота і ока). Скорочення мімічних м’язів зумовлює зміцнення шкіри, що визначає міміку обличчя. Прояв складних відчуттів – радощів, презирства, горя, болю тощо – визначається численними комбінаціями скорочень мімічних м’язів. Найбільшими мімічними м’язами є лобовий, щічний, колові м’язи рота і очей, надчерепний та ін.
М’язи шиї приводять у рух голову і шию. Найдовший з них – грудино-ключично-соскоподібний, який двома своїми ніжками починається на грудині й ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої цього м’яза шия нахиляється в той чи інший бік з одночасним повертанням голови в протилежному напрямку. При скороченні обох м’язів голова підтримується у вертикальному положенні, у разі максимального скорочення їх вона відкидається назад.
М’язи тулуба поділяють на м’язи грудей, спини, живота. М’язи грудей поділяють на м’язи грудей, що належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м’язи, підключичний та ін.), і власне грудні м’язи (зовнішні й внутрішні міжреберні м’язи). Великий і малий грудні м’язи здійснюють рухи верхніх кінцівок. Зовнішні й внутрішні міжреберні м’язи беруть участь у дихальних рухах. Зовнішні міжреберні м’язи підіймають ребра (вдих), а внутрішні – опускають їх (видих).
М’язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м’язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, плече і опускають руки вниз. Глибокі м’язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М’яз-випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину.
М’язи живота беруть участь в утворенні передньої й бічних стінок черевної порожнини. Прямі м’язи живота нахиляють хребет у боки. М’язи живота утворюють черевний прес, який сприяє утриманню органів порожнини в нормальному положенні.
М’язи верхніх кінцівок поділяють на м’язи плечового поясу і м’язи вільної верхньої кінцівки.
М’язи плечового поясу зумовлюють рухи верхньої кінцівки в плечовому суглобі. Найбільш розвинений дельтоподібний м’яз, що підіймає руку до горизонтального положення. Найбільш вираженими м’язами є двоголовий і триголовий. Перший, розміщуючись на передній поверхні плечової кістки, під час скорочення згинає руку в плечовому й ліктьовому суглобах. Він прикріплений двома верхніми сухожилками до лопатки, а нижнім – до передпліччя. Триголовий, розміщуючись на задній поверхні плечової кістки, є антагоністом двоголового і розгинає обидва суглоби. Від його верхнього кінця відходять сухожилки, один з яких прикріплюється до лопатки, а два інших – до задньої поверхні плечової кістки. Сухожилок нижнього кінця триголового м’яза проходить по задній поверхні ліктьового суглоба і прикріплюється до ліктьової кістки. М’язи передпліччя згинають і розгинають його, кисть і пальці, а також повертають передпліччя навколо осі. М’язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців.
М’язи нижніх кінцівок поділяють на м’язи тазового поясу і м’язи вільної нижньої кінцівки.
М’язи тазостегнової ділянки починаються від кісток таза і прикріплюються до стегнової кістки. Серед них виділяють клубово-поперековий, великий, середній і малий сідничний м’язи. Вони зумовлюють згинання й розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед тощо. Крім того, вони підтримують тіло у вертикальному положенні, тому в людини розвинені краще, ніж у тварин.
Двоголовий м’яз стегна згинає гомілку і розгинає стегно, чотириголовий – розгинає гомілку в колінному суглобі.
М’язи, що приводять у рух стопу й пальці, розміщені на гомілці. Найбільший з них – литковий, який у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги. Він також згинає стопу. Передній великогомілковий м’яз розгинає стопу.
ВИСНОВКИ
Опорно-рухова система людини починає формуватися ще в зародженому стані. Ворушіння плода задовольняє потребу м’язів у рухах. Після народження потреба в рухах у дитини виявляється у невпорядкованих рухах рук і ніг. Однак такі рухи доцільні: вони привчають дитину координувати рухи кінцівок і тренувати м’язи. Поступово у дитини розвиваються узгоджені рухи і зростає сила м’язів.
Як відомо, м’язи прикріплені до кісток своїми сухожилками. Систематична інтенсивна робота м’язів сприяє збільшенню їхньої маси, що, в свою чергу, стимулює ріст кісток. Слабким м’язам важко підтримувати тулуб у правильному положенні, в зв’язку з чим розвивається сутулість, викривлення хребта, порушення нормальної діяльності серцево-судинної системи, дихання, травлення. Отже, чим краще розвинені м’язи тіла, тим надійнішим стає скелет і міцнішим здоров’я.
У дитячому віці не можна підіймати важкі вантажі або носити тісне взуття, оскільки це може спричинити неправильний розвиток стопи. Її склепіння вирівнюється – виникає плоскостопість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Біологія: Загальна біологія. Ботаніка. Зоологія. Людина та її здоров’я, /За ред. В.О. Мотузяного, Київ: вища школа, 2005; 621с.
2. Бугай О.В., Марченко Л.П., Без’язична О.В., Бойчук Ю.Д., Іллічеві Л.С., Комісова Т.Є., Кудряшовіа Л.Г. Біологія: Посібник для абітурієнтів, /За ред. О.М. Микитка, Харків: Прапор, 2004; 508с.
3. Донской Д.Д. Биомеханика, Москва: Просвещение, 1975
4. Донской Д.Д. Законы движений в спорте, Москва, 1968
|
