Управління фінансами
ЗМІСТ
Вступ
1. Фінансова політика, її зміст і завдання
2. Фінансовий механізм і його складові елементи
3. Використання фінансів для регулювання економікою
Висновки
Список літератури
Дивіться також:
Курсова робота - Функції фінансів та їхня реалізація на різних рівнях економічної системи
ВСТУП
Фінанси — складне, багатогранне явище. Має різноманітні ознаки та форми прояву. Термін "фінанси" походить від латинських слів і означає:
1) платіж на користь держави;
2) обов'язкову сплату грошей.
На початку зародження фінанси використовувались для:
1) позначення платежів і доходів як у грошовій, так і у натуральній формі на користь держави і для виконання нею своїх функцій;
2) позначення грошових сум і грошової плати;
3) позначення різних форм зиску і несправедливого зменшення доходів населення.
1. Фінансова політика, її зміст і завдання
Фінансова політика визначається як:
1) політика держави та інших суб'єктів господарювання у сфері фінансів;
2) складова частина економічної політики держави (суб'єктів економіки);
3) сукупність фінансових заходів (розподільчих і перерозподільчих), які здійснюються відповідними суб'єктами через фінансову систему.
Залежно від рівня економічної системи, розрізняють:
1) фінансову політику держави (макрорівень);
2) фінансову політику підприємства (мікрорівень).
Зміст фінансової політики держави виражається в єдності її ланок. Ланки фінансової політики:
1. Розробка науково-обґрунтованих концепцій розвитку фінансів.
2. Визначення основних напрямів використання фінансів, виходячи із необхідності вирішення економічних і соціальних завдань, що стоять на цей момент перед державою;
3. Здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Мета — оптимальний розподіл ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення, територіями.
Завдання - забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.
Форми вираження фінансових заходів:
1) фінансове законодавство;
2) фінансовий механізм (система форм і методів мобілізації фінансових ресурсів);
3) структура доходів і видатків бюджету держави.
Залежно від характеру заходів і часу, на які вони розраховані, розрізняють: фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія — основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції, спаду виробництва.
Фінансова тактика — спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни і полягає у зміні форм організації фінансових відносин. Прикладом фінансової тактики є вдосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.
2. Фінансовий механізм і його складові елементи
Фінансовий механізм — сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується система розподілу і перерозподілу ВВП, формування та використання фінансових ресурсів суб'єктів економіки. Він вміщує такі елементи (рис. 1).
Основні фінансові методи:
1. Фінансове планування — діяльність щодо складання планів, формування і використання фінансових ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць, держави в цілому
2. Оперативне управління — втручання у розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.
(Рис. 1. Структура фінансового механізму)
3. Фінансовий контроль — перевірка правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП і НД за відповідними фондами грошових коштів та їх цільовим використанням.
4. Методи фінансового забезпечення, основними з яких є:
4.1. Бюджетне фінансування.
4.2. Кредитування.
4.3. Самофінансування.
5. Фінансове регулювання діяльності, яке відбувається двома способами:
5.1. Сальдовим, при якому розподіл створеної вартості здійснюється за окремими елементами, серед яких лише один є результативним (сальдовим).
5.2. Податковим, тобто через систему оподаткування як вилучення частини доходів підприємств та організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджет та державні цільові фонди для задоволення державних потреб.
Основні фінансові важелі, стимули і санкції:
1. Важелі — конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП, встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування. До фінансових важелів належать: податки, обов'язкові збори, норми амортизації, норми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, відсоток за кредит, дотації, субвенції.
2. Стимули — заробітна плата, доходи працівників, премії, пенсії, стипендії, матеріальні допомоги, надання різних пільг. До стимулів належать також заохочувальні фонди, створені з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку національної економіки, фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (податкові пільги і прискорена амортизація).
3. Санкції охоплюють:
3.1. Штрафи — ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або чинних правил; накладаються, як правило, у твердій грошовій сумі.
3.2. Пеню — накладають при невчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховують за кожен день протермінування; встановлюється у відсотках від суми протермінованого платежу.
Фінансове регулювання здійснюється через:
1) систему норм і нормативів — характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів (ставки, норми відрахувань податків, платежів до бюджету, інших відрахувань до позабюджетних фондів);
2) ліміти — певні обмеження на використання коштів державного бюджету, підприємств (на зарплати, премії, стипендії, на господарські потреби) або населення;
3) фінансові резерви — тимчасово вилучені з обороту фінансові ресурси, які мобілізуються в спеціальних фондах для їх використання в майбутньому при настанні непередбачених ситуацій (війнах, стихійних лихах тощо).
Нормативно-правове забезпечення — регулює взаємодію елементів фінансового механізму. До його складу входять: Конституція України, Закони ВРУ, Укази Президента, Декрети і Постанови КМУ, інструкції, накази, положення міністерств, міжнародні договори тощо.
Вдосконалення фінансового механізму в Україні здійснюється за такими напрямами:
1) створення передумов для розвитку ринку в Україні;
2) забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і НД;
3) вихід із фінансової кризи та забезпечення необхідних темпів економічного зростання;
4) науково-обґрунтоване фінансове планування та прогнозування обсягів фінансових ресурсів;
5) підвищення результативності фінансового контролю;
6) вдосконалення механізму дії фінансових санкцій, важелів, стимулів;
7) адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування всього фінансового механізму.
3. Використання фінансів для регулювання економікою
Фінансова система є складним механізмом і потребує управління. Управління фінансами — складова частина управління економікою.
Процес управління фінансами вміщує дві складові:
1) органи управління;
2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент).
Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств.
Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи:
1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності.
2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан виявляються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання.
3. Оперативне управління — комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета — досягти максимального ефекту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин.
4. Фінансове регулювання — процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування.
5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.
Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами.
Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно з Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управління:
— Верховну раду України;
— Кабінет Міністрів України; Апарат Президента.
Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути.
Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки:
1. Органи у сфері бюджету держави:
1.1. Міністерство фінансів України та його відокремлені підрозділи — Державне казначейство і Контрольно-ревізійна служба;
1.2. Державна податкова служба, яка в 1996 р. виділилася зі складу Міністерства фінансів у самостійне відомство.
2. Контрольно-регулюючі органи:
2.1. Рахункова палата ВРУ.
2.2. Державна комісія з питань регулювання фінансових ринків.
2.3. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.
2.4. Аудиторська палата і аудиторські фірми.
3. Фінансові інститути фінансового ринку:
3.1. НБУ і комерційні банки.
3.2. Міжбанківська валютна біржа.
3.3. Фондові біржі та фінансові посередники.
3.4. Страхові компанії.
4. Органи управління цільовими фондами:
4.1. Пенсійний фонд України;
4.2. Фонди соціального страхування.
Фінанси суб'єктів господарювання керуються відповідними фінансовими службами у складі управлінських структур підприємств та організацій. Центральне місце в управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів України, на яке покладено загальне керівництво всією фінансовою системою країни.
Основні функції Міністерства фінансів України:
1. Вироблення основ і напрямів фінансової політики держати та розробка заходів щодо їх реалізації.
2. Організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України.
3. Здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом.
4. Організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності.
5. Організація функціонування ринку цінних паперів.
6. Забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами.
7. Організація і здійснення фінансового контролю в країні.
До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.
Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю: є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету; є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів; проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.
Державне казначейство — створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету, оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів.
Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання — реалізація податкової політики держави. На податкову службу покладені такі основні завдання:
1) розробка проектів податкового законодавства;
2) проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;
3) облік платників податків і надходжень їх до бюджету;
4) контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
5) накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;
6) міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.
Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні висновки і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.
ВИСНОВКИ
У процесі теоретичного дослідження визначено, що фінансова система є складним механізмом і потребує управління. Управління фінансами — складова частина управління економікою.
Процес управління фінансами вміщує дві складові:
1) органи управління;
2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент).
Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств.
Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи:
1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності.
2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан, виявляються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання.
3. Оперативне управління – комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета – досягти максимального ефекту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин.
4. Фінансове регулювання – процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування.
5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Загорський В. С., Вовчак О. Д., Благун І. Г., Чуй І. Р. Фінанси Навчальний посібник, Київ: Знання, 2006; 247с
2. Бескид И. М. Державний бюджет України, Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 1996; 107с
3. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник, Київ: Вища школа, 1987; 383с
4. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник, Київ: НІОС, 2002; 608с
5. Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України, Київ: Наукова думка, 1997; 302с
|
