Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).
Бюджетна система та її структура
ЗМІСТ
Вступ 1. Бюджетна система однієї з зарубіжних країн 2. Прямі податки в системі державного регулювання економіки 3. Фінанси міжнародних організацій Висновки Список використаної літератури
У суспільстві з ринковою економікою державне регулювання має дві основні форми: пряма участь у процесі виробництва і вплив на відтворювальний процес через використання фінансового механізму. Основними фінансовими методами впливу держави на ринковий процес є бюджетні та кредитні важелі. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше – бюджетна система, яка охоплює державний бюджет і бюджети відповідних адміністратисних одиниць. Міжнародний рух позичкового капіталу забезпечується особливою інституціональною структурою. Суб'єктами цієї структури виступають професіональні посередники між кінцевими позичальниками та кредиторами різних країн. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та ін. кредитно-фінансові установи. Вони акумулюють величезні грошові накопичення, що надходять на світовий ринок капіталу від офіційних інститутів: приватних фірм, страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Основними клієнтами кредитно-фінансових установ, що виступають позичальники на світовому ринку капіталу, є транснаціональні корпорації, держава, державні органи, міжнародні регіональні організації.
1. Бюджетна система однієї з зарубіжних країн
Бюджет – це збалансований кошторис грошових доходів і витрат на певний період – рік, півроку, квартал, місяць. У більш широкому значенні під бюджетом розуміють кількість фінансових ресурсів, якими володіє держава, регіон, підприємство, сім’я, людина і які можуть бути виділені на певні потреби. Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети відповідних їм адміністративних утворень (міст, сіл, районів тощо). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а виконання загальнодержавних функцій (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) забезпечується коштами федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцеві бюджети. Формування бюджету ґрунтується на дотриманні певних принципів, які було розроблено розвиненими країнами у XX ст.: принцип єдності — зосередження у бюджеті усіх витрат і доходів держави, існування в державі єдиної бюджетної системи, одноманітність фінансових документів та бюджетної класифікації; принцип повноти —означає, що у кожній статті бюджету враховують усі витрати і надходження; принцип реальності — правдиве (реальне) відображення доходів та витрат держави; принцип відкритості — означає обов'язкове інформування населення про основні витрати та джерела доходів бюджету. У сучасних умовах окрім державного бюджету з'явилося багато різноманітних спеціальних та позабюджетних фондів, самостійних у фінансовому відношенні установ (кредитні фонди, соціальні, науково-технічні тощо). Державний бюджет — найбільший централізований фонд держави. Це - річний план державних витрат іджерел їхнього фінансового забезпечення. В державному бюджеті концентрується переважна частина валового національного продукту і національного доходу. Він відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування всіх складових частин господарського механізму, визначенні балансових зв'язків усіх вартісних показників соціально-економічного розвитку і дотриманні пропорцій між рухом матеріальних і фінансових ресурсів. Як інструмент фінансового аналізу, планування та регулювання економіки в цілому і окремих її частин бюджет слугує одним із наймогутніших інструментів державного управління ринковою економікою. Бюджетна система та її структура означають поєднання взаємопов'язаних та взаємодіючих бюджетів різних рівнів і видів. Бюджетна структура характеризує органзацію бюджетної системи, принципи її побудови і функціонування. Бюджетна система та її структура багато в чому залежать від соціально-економічного змісту та структури ринкового господарства. Як правило, в бюджетній системі виділяють кілька рівнів, кількість яких залежить від державного устрою та адміністративного поділу країни. Бюджет сучасної держави є складним багатоплановим документом, що відбиває усю різноманітність його функцій. Передусім у бюджеті знаходить своє відображення структура видатків і доходів держави. Видатки показують напрями і цілі бюджетних асигнувань. За своєю структурою витратні статті бюджету поділяють на: витрати соціально-економічних заходів; державне управління; витрати на господарську діяльність держави; оборону країни; здійснення зовнішньоекономічної діяльності. До найважливіших статей державних витрат належать ті, які пов'язані зі створенням сприятливих передумов для функціонування виробничих сфер економіки (промисловості, аграрного сектору, транспорту, будівництва). Все більш значне місце займають витрати на соціальні потреби та соціальну інфраструктуру (освіта, охорона здоров'я). Слід зазначити, що в сучасний період у структурі державних витрат розвинених країн зроблено зрушення на користь соціальних програм. Так, у структурі федерального бюджету США соціальні витрати становлять 47,3 %, воєнні — 28, господарські — 6,7, з державного боргу — 13,7 %. В інших країнах змішаної економіки соціальна сфера поглинає понад 50 % бюджетних витрат. У сукупності економічні і соціальні чинники відіграли першочергову роль у зростанні державних витрат. Нині державні витрати у ВВП становлять: в Японії — 33, ФРН — 46, Великій Британії — 43, Франції й Італії — 44, Швеції —60%. Щодо витрат на фінансування господарства, в різних країнах існують істотні відмінності, пов'язані з розмірами державного сектору. Наприклад, у західних європейських країнах, де частка державного сектору досить велика, більшу частину державних витрат спрямовують на підтримку, фінансування і розвиток націоналізованих підприємств, а прямі державні капіталовкладення становлять 10—20 % усіх інвестицій. Доходи державного бюджету складаються передусім з податків, що стягуються як центральними, так і місцевими органами влади, державних займів, а також надходжень так званих позабюджетних або цільових фондів. Створення таких фондів зумовлено необхідністю мобілізації великих фінансових ресурсів для конкретних цілей, насамперед соціально-економічного характеру, до яких відносять соціальне страхування, підготовку і перепідготовку робочої сили тощо. Кількість таких фондів постійно зростає, прикладом цього може бути федеральний бюджет США, в межах якого налічується понад 800 таких фондів. Бюджетна система виконує три основні функції. Фіскальна функція означає створення фінансової бази функціонування держави в умовах фактичної відсутності у неї власних доходів (виключаючи доход від державної власності, який становить, наприклад, у США лише 6—7% доходів державного бюджету). Функція економічного регулювання — використання державою податків (основного джерела доходів бюджету) для проведення своєї економічної політики. Соціальна функція передбачає використання державного бюджету для перерозподілу національного доходу. Здійснюючи ці функції, держава не повинна послаблювати ринкові стимули підприємництва. Тому бюджетна політика держави має будуватися на синтезі ринкового і державного механізмів регулювання. В Україні за структурою бюджетна система складається з державного бюджету та бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних у липні 1996 р. Верховною Радою України було прийнято постанову «Про структуру бюджетної класифікації України». Відповідно до неї бюджети поділяються на центральний і місцеві. В Україні до місцевих бюджетів відносять бюджети областей, міські бюджети Києва і Севастополя, районні бюджети сільських утворень, бюджети міст обласного підпорядкування, бюджети внутрішньоміських районів, бюджети міст районного підпорядкування. Між ними існують досить складні відносини, пов'язані із розподілом джерел бюджетних доходів, фінансуванням місцевих бюджетів центральним урядом та розподілом коштів у регіонах. У 2001 р. в Україні було прийнято Бюджетний кодекс, який значно змінив міжбюджетні відносини. Серед них провідне місце належить зв'язкам державного та місцевих бюджетів. До прийняття Кодексу не зверталась належна увага на активну роль місцевих бюджетів у підвищенні ефективності виробництва, їм в основному відводилась пасивна роль у бюджетній системі. Нині місцеве самоврядування забезпечується самостійним джерелом доходів. У Бюджетному кодексі визначені нормативи відрахувань до бюджетів усіх рівнів щодо різних джерел податків і зборів. Отже, державний бюджет — це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів адміністративно-територіальних органів влади. Сукупність різних видів бюджетів, що знаходяться між собою у певному взаємозв'язку, створює єдину бюджетну систему. Державний і місцеві бюджети всіх рівнів створюють фінансову основу для поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів. Центральне місце бюджету у фінансовій системі насамперед пояснюється тим, що за його допомогою перерозподіляється значна частина національного доходу. В країнах із розвиненою ринковою економікою через бюджет перерозподіляється майже половина національного доходу. Відповідно до чинних в Україні законодавчих актів в основу функціонування бюджетної системи покладено два важливих принципи. Перший — розмежування компетенції між рівнями бюджетів. Це дає змогу органам державної влади будь-якого рівня маневрувати власними і залученими в доходну частину бюджету джерелами для здійснення запланованих соціально-економічних заходів. Другий принцип — забезпечення єдності правової бази, єдиної форми бюджетної документації при наданні (одержанні) необхідної статистичної та бюджетної інформації. Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, й відбувається за допомогою використання регулюючих доходних дже, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, часткового перерозподілу їх. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її легіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів унаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним та географічним положенням їх. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначати напрями використання їх. Доходи державного бюджету України формуються за рахунок податків, акцизних зборів, доходів від зовнішньоекономічної діяльності тощо, згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень. Відповідно до законодавства України витрати державного бюджету спрямовуються на фінансування: а) виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт; 6) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення; в) загальнодержавних програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення; г) загальнодержавної програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження; д) утримання органів державної влади і управління, судів, прокуратури; е) програм та інших витрат, що здійснюються спільно з іншими країнами; ж) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф; з) створення державних матеріальних резервів і резервного фонду тощо. Аналіз сучасного стану бюджету України свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування і виконання, прояви дефіциту бюджету — суми, на яку в поточному році витрати бюджету перевищують його доходи. Бюджетний дефіцит характерний нині для багатьох країн. Згідно з економічними викладками державний бюджет не обов'язково повинен мати щороку повну збалансованість, тобто рівність доходів і витрат. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише один раз (у 1969 р.). В окремі роки дефіцит Федерального бюджету США досягав 4,1 % ВВП. У зв'язку зі зростанням бюджетних витрат рівень державного боргу в США на початок 993 р. перевищив 3 трил дол. (близько 52 % ВВП). У Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині (з іі, здавалося б, економічним і валютним благополуччям) перевищення витрат над прибутками спостерігаються постійно. В Україні дефіцит державного бюджету був досить відчутним, але в останні роки він стає менш відчутним. У країнах з фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету — державні позики, жорстке оподаткування та емісія паперових грошей, тобто збільшення грошової маси в обігу, що спричинює зростання державного боргу. Державний борг — це сума накопичених у країні за певний час бюджетних дефіцитів, за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей самий час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, міжнародним організаціям і окремим юридичним особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки доводиться розраховуватися за нього бюджетними ресурсами, цінною продукцією і сировиною. Слід мати на увазі, що кредитор у цих умовах висуває ті чи інші вимоги, тільки після виконання яких можна розраховувати на кредит. Найобтяжливішими чинниками є короткотерміновість зовнішнього боргу України та його неінвестиційний розподіл боргового навантаження в часовій перспективі. І хоча останнім часом спостерігається тенденція до скорочення прямого державного боргу (якщо у 2000 р. він становив 45 % ВВП, то у 2001 р. — 37 % ВВП), однак загальні його обсяги залишаються загрозливими для економічної безпеки держави. Внутрішній борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду, виражене у валюті, перед юридичними і фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом. Зростання внутрішнього боргу менш небезпечне для національної економіки порівняно зі збільшенням її зовнішнього боргу. При погашенні внутрішнього боргу не відбувається зменшення цінних товарів і ресурсів, однак виникають певні зміни в економічному житті, зокрема перерозподіляються доходи всередині країни. Слід також зауважити, що бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Крім того, з'ясувати, наскільки небезпечним є той чи інший обсяг дефіциту неможливо без аналізу величини державного боргу. Водночас для оцінки його розміру необхідно визначити чинники зростання бюджетного дефіциту. Наявність державної заборгованості не є надзвичайним чи винятковим явищем. Більшість країн із розвиненою економікою має державну заборгованість. Однак це не стало причиною дестабілізації їхньої економіки, адже здійснюється суворий контроль розмірів державних позик і чітко визначаються методи покриття їх. Нинішні гострі фінансові проблеми в Україні багато в чому пояснюються саме неконтрольованим зростанням державної заборгованості без пошуку реальних джерел покриття. В результаті відбувається наростання інфляційних процесів і, як наслідок, посилення нестабільності грошових відносин.
2. Прямі податки в системі державного регулювання економіки
Податкова система – сукупність встановлених у країні податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Класифікація податків подана на рис. 1. Види податків в Україні визначені Законом «Про систему оподаткування» від 18. 02. 1998 р. Прямі податки: - Податок на прибуток підприємств. - Податок на доходи фізичних осіб. - Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. - Податок на нерухому майно. - Плата за землю. - Податок на промисел. Механізм справляння прямих податків з доходів громадян окреслено на рис.2 а з юридичних осіб – на рис. 3.
3. Фінанси міжнародних організацій
Міжнародний рух позичкового капіталу забезпечується особливою інституціональною структурою. Суб'єктами цієї структури виступають професіональні посередники між кінцевими позичальниками та кредиторами різних країн. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та ін. кредитно-фінансові установи. Вони акумулюють величезні грошові накопичення, що надходять на світовий ринок капіталу від офіційних інститутів: приватних фірм, страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Основними клієнтами кредитно-фінансових установ, що виступають позичальники на світовому ринку капіталу, є транснаціональні корпорації, держава, державні органи, міжнародні регіональні організації. Останнім часом в інституціональній структурі міжнародного кредиту помітно зросло значення міжнародних валютно-кредитних організацій. До організацій, що мають усесвітнє значення, належать насамперед спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд, Світовий Банк, а також Міждержавний Банк міжнародних розрахунків (БМР), Паризький клуб та регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації ЄС. Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 р. з метою регулювання валютно-кредитних відносин між державами — членами фонду і надання їм фінансової допомоги при валютних утрудненнях, викликаних дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а їх погашення здійснюються викупом національної валюти за іноземну. Заборгованість автоматично зменшується, якщо яка-небудь країна викуповує національну валюту позичальника в МВФ. З кінця 70-х і особливо з початку 80-х років МВФ розширив свою кредитну діяльність, особливо щодо країн, що розвиваються. Якщо в 1947 — 1976 рр. 60% кредитів МВФ припадало на ПРК, а на країни, що розвиваються, — всього 39,4%, то в 1977 - 1991 рр. відповідно - 7,9 і 92,1%; у 1990 -2000р.р. на країни, що розвиваються, припадало 69,8% кредитів МВФ, на країни Центральної та Східної Європи - 30,2%, на розвинуті країни - 0. У цей же період відбувається підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників. МВФ надає так звані обумовлені кредити: головним елементом кредитної угоди з МВФ є визначення економічних і політичних умов. Відмова країни виконати умови МВФ закриває їй доступ до світового ринку капіталів, і, навпаки, навіть невелика позика МВФ дає країні можливість отримати більший кредит у банках. Світовий Банк включає в себе чотири пов'язаних між собою міжнародних фінансових інститути: Міжнародний Банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агенство гарантії інвестицій (БАГІ). Міжнародний банк реконструкції і розвитку був заснований одночасно з МВФ з метою сприяння виконанню стратегічного завдання ООН: інтегрувати економіку всіх країн-учасниць з основними центрами світової системи господарства за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Найбільша частина кредитів МБРР спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Із середини 80-х років МБРР збільшив частку коштів для сільського господарства (до 20%), на охорону здоров'я та освіту. Промисловість отримує менше як 15% кредитів Банку. Останнім часом МБРР займається проблемою врегулювання боргу країн, що розвиваються: видає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу. У 1993 фінансовому році МБРР надав країнам, що розвиваються, кредитів на суму близько 17 млрд. дол., а разом зі своїми філіями (МАР, МФК, БАГІ) — близько 26 млрд. дол. МБРР — величезний світовий інвестиційний інститут. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. дол. У 1960 р. була створена філія МБРР - Міжнародна асоціація розвитку — для надання пільгових кредитів найменш розвинутим країнам на строк до 50 років зі сплатою 0,75% річних. Кредити МАР слугують для просування товарів ПРК на ринки країн, що розвиваються. Міжнародна фінансова корпорація створена за ініціативою США у 1956р. для заохочення інвестицій приватного капіталу у промисловість країн, що розвиваються. МФК виконує функції, які дещо відрізняються від функцій МБРР. МФК надає кредити високорентабельним підприємствам, але без гарантій уряду. Це відгороджує приватні фірми від державного контролю і слугує інтересам залучення іноземного капіталу в економіку країн, що розвиваються. Іншою особливістю МФК є те, що вона має право безпосередньо здійснювати інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що будуються або розширюються, з наступним перепродажем їх акцій приватним інвесторам. Цим МФК сприяє розвитку національних фінансових ринків. З моменту утворення й до 1998 р. МФК здійснила інвестицій на суму 24 млрд. дол. Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ) було засноване в 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом страхування їх від некомерційних ризиків: відміна конвертованості національної валюти і пов'язаних з цим перешкод у переказі прибутків у країну інвестора; експропріація майна інвестора, війни, громадянські заворушення, зриви контрактів внаслідок урядового рішення. Серед східноєвропейських країн МФК віддають пріоритет Польщі і Чехії, які створили найбільш сприятливий клімат для іноземних інвестицій. У 1993 фінансовому році МБРР і МАР надали перші кредити вісьмом країнам колишнього СРСР на суму 1,63 млрд. дол. Регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації ЄС. Великі регіональні банки розвитку Азії, Африки та Латинської Америки були створені з метою досягнення економічного співробітництва й інтеграції країн, що розвиваються, подолання їх зовнішньої залежності. У 1949 р. був утворений Міжамериканський банк розвитку (МаБР), до складу якого увійшли 27 учасників країн, що розвиваються, регіону та 16 розвинутих країн. У 1964 р. створено Африканський банк розвитку (АФБР) за участю 50 країн, що розвиваються, та 25 розвинутих країн, а в 1966 р. - Азіатський банк розвитку (АзБР), у якому беруть участь відповідно 31 і 14 країн. До європейських валютно-кредитних організацій відносяться: • Європейський інвестиційний банк (ЄІБ); • Європейський Центральний банк (ЄЦБ); • Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). ЄБРР (1990 р.) створено з метою стимулювання вкладання капіталів у галузі та інфраструктури країн Центральної і Східної Європи. Крім офіційних валютно-кредитних та фінансових організацій, існують і неофіційні організації промислове розвинутих краї'н: Паризький клуб країн-кредиторів, де обговорюються проблеми врегулювання, відстрочки платежів по державному боргу країн, і Лондонський клуб, де обговорюються проблеми врегулювання приватної зовнішньої заборгованості країн-боржників. Із середини 70-х років міждержавне регулювання валютно-кредитних проблем перенесене на рівень нарад глав держав і урядів "сімки" та "групи десяти", до якої, крім "сімки", входять Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція. Ступінь участі і впливу окремих країн у міжнародних валютно-кредитних та фінансових інститутах визначається величиною їхнього внеску в капітал, оскільки звичайно застосовується система "виважених голосів". Особливе місце в інституціональній структурі кредиту займають міжнародні фінансові центри. Вони акумулюють і розподіляють по всьому світу величезні маси фінансових коштів. У них зосереджені численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світоторговельні та фінансові потоки. У фінансових центрах здійснюється значна частина всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних та страхових операцій. Фінансові центри географічне локалізуються там, де виконуються певні передумови для їх нормального функціонування (високий рівень економічного розвитку країни; активна участь даної країни в міжнародній торгівлі, розвинута банківська система; ліберальне валютне та податкове законодавство; політична стабільність і вигідне географічне становище). Провідним фінансовим центром вважається Нью-Йорк, роль якого особливо велика в емісії акцій і облігацій, а також у торгівлі цінними паперами. Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. – К.: Вища шк., 2003. - 719 с. 2. Козак Ю. Г., Лукяненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, перероб. Та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с. 3. Міжнародна економіка: Навч. Посібник / За ред. Козака Ю. Г., Новацького В. М. – К.: АртЕк, 2002. 4. Фінанси: Навч. посіб. / В. С. Загорський, О. Д. Вовчак. – К.: Знання, 2005. – 247с.
